17 лютого в залі Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова відбулися вже традиційні ІУ щорічні Академічні читання пам’яті Віталія Іларіоновича Стріхи (1931-1999) – визначного українського вченого-фізика й педагога, доктора фізико-математичних наук, професора, лауреата Державної премії України, засновника й першого президента Академії наук вищої школи України.
Як
наголосив при відкритті читань президент АН ВШ України, лауреат Державної
премії України, радник міністра освіти й науки України Микола Дробноход,
до програми цьогорічних читань були включені різнопланові доповіді
науковців-дійсних членів Академії, які представляють головні університетські
центри нашої держави. У своїй доповіді сам президент Академії спробував
спрогнозувати: до чого призведуть чергові спроби реформування української науки
й вищої освіти, - і його відповідь пролунала не надто оптимістично.
Фундатор
школи перекладознавства в Львівському національному університеті ім.І.Франка
професор Роксолана Зорівчак розповіла
про місце, яке посідав український художній і науковий переклад у політико-культурологічній
концепції Івана Франка, чий 150-річний ювілей було відзначено торік. Один з
провідних українських економістів професор Антон Філіпенко зупинився на
методологічних принципах сучасного геоекономічного розвитку. Лідер відомої
геологічної школи в Харківському національному університеті ім.В.Каразіна
професор Петро Зарицький зробив доповідь на тему “Сировинні
ресурси й майбутнє ядерної енергетики світу й України”, де звернув увагу на
невідому багатьом обставину: дефіцит урану скоро стане в світі не менш
відчутним за дефіцит нафти.
Закономірна
значна увага, що її приділяють сьогодні вчені медико-біологічним проблемам.
Член-кореспондент НАН України та АМН України Надія Гула розповіла, як
нові відкриття в біохімії відкривають шлях до створення нових лікувальних
препаратів. Один з провідних українських вірусологів, довголітній завідувач
кафедри вірусології у КНУ ім.Т.Шевченка професор Анатолій Бойко зупинився
на нагальних проблемах розвитку цієї вельми актуальної сьогодні (у кожному
під’їзді стандартної київської багатоповерхівки мешкає щонайменше один
ВІЛ-інфікований!) науки. Академік НАН України Віктор Грінченко доповів
про фізичні дослідження звуків дихання людини, які шляхом створення
математичних моделей дозволили значно знизити число помилкових діагнозів.
Професор Василь Бровдій розповів про досягнення в біологічному
захисті рослин, які можуть дозволити різко скоротити застосування вкрай
шкідливих отрутохімікатів (яких лишень сертифікованих продають сьогодні в
Україні понад 600 різновидів).
Відомий український дослідник квантової логіки професор Микола Роженко зупинився на історії внеску українських учених (М.Кравчука, С.Лєбєдєва, В.Глушкова, В.Стріхи) у комп’ютерну революцію ХХ сторіччя. Доктор фізико-математичних наук і водночас – відомий письменник Максим Стріха зробив доповідь з дещо провокативною назвою: “Чи є Міцкевич також українським поетом?”, - і його відповідь на це запитання прозвучала ствердно, нагадуючи про ті великі культурні зв’язки, які Україна має не лише на сході, а й на заході. Нарешті, широку дискусію викликала доповідь одного з провідних українських кібернетиків, учасника міжнародного проекту створення “віртуальної людини” професора Юрія Бєлова: “Які проблеми і напрямки у сучасних міждисциплінарних дослідженнях є важливими у ХХІ столітті й ІІІ тисячолітті”, що торкнулася й глибинних питань людської свідомості й релігії.
У своїй
сукупності Читання пам’яті В.Стріхи дали узагальнену картину сучасного стану
нашої університетської науки. Вони показали: українські вчені ще можуть
отримувати результати світового значення. Однак при цьому залишається гостра
проблема, окреслена у вступній доповіді президентом АН ВШУ Миколою
Дробноходом: в силу байдужості української влади до проблем науки ці
результати часто не знаходять практичного застосування в самій Україні.
Проте
водночас цьогорічні читання, зорганізовані громадською Академією наук вищої
школи України, слухачами яких були не тільки сивочолі професори, але й студенти
Національного педуніверситету ім.М.Драгоманова, дають надію на те, що Україна
ще має час зробити вибір між “світовим центром” і “світовою периферією” (про який
говорив професор Антон Філіпенко) саме на користь центру, що об’єднує
розвинуті, високоінтелектуальні, демократичні держави.